Творено як аналогія до історико-фонетичної адаптації давніх запозичених форм з *f → /b/ за зразком таких запозичених форм у давнину як: чес. birmovat ← лат. firmare, слн. brižinski ← Freising, д.-ляд. bryż, briz (ЕСУМ І, 255: брижа, 256: бриз), та т.зв. "шепелявої" рефлексації *s, типової для багатьох германських говірок і мов у цілому (а також романських), тут у дзвінкім варіанті в /ʒ/ на слов'янськім тлі, передане графіко-фонетично через <-gy> в моїм правописі, або, як варіант, без відбиття "шепелявого" рефлекса з /z/, та з морфологічним оформленням кінця слова парадигматичним суфіксом (закінченням) <-y> (*<-ь>) за зразком інших д.-рус. етнонімів (та топонімів, пов'язаних з етнонімами): rous-y, dwn-y, soum-y, grouz-y, ceud-y, ues-y (← *vepsi, vepsä), zymoud-y, serb-y, та суфіксом -in (← *-in-o-s) як показника окремого представника етноніма, за зразком: rous-in, phrẽz-in, litü-in, mordü-in, ẽglén-in, serb-in, xorõtan-in тощо.
<ф> є лише літера. Не висловлюйте тверджень, які Вас можуть ставити в смішне положення. Писані (!) форми <фіст>, <фатати>, <фуґа>, <фук>, <фалити>, <фіщ>, <фоя> же суть питоми слова, й тим не менш писани з <ф>.
Це тому, що вкраїнська "ф" вимовляється майже як "хв" або й чисто як "хв", тому й кажуть "фіст" та ин. Я про російську вимову цеї букви, коли губи зімкнені, зуби торкаються, і фекаєш мов индикуватий чванько, такого звуку вкраїнська мова до недавніх давен не знала, прийшов він в Україну геть недавно. А в селах й досі його не можуть "правильно" вимовити.
Глядіть хоч назви на взір "Хранція", коли те чуже "ф" вимовити не могли, і казали "Хвранція", а згодом "в" опустили.
"коли губи зімкнені, зуби торкаються" – не дуже розумію, що маєте на увазі. Певно, звук [f]. Але маєте розуміти, що літера точно не може передати точний звук. Я вже писав ем про звук [ɸ̞], який вважаю питомим для руської мови. Коли зважити, що літера <ф> не дає знати, котрий саме звук є за єю, [f] або [ɸ̞], чи й [ʍ], то з того випливає, що саме написання з <ф> не дає судити, чи є там питомий звук, або чуджий.
Вам може безмежно логічним здаватися, що звуку "в" має відповідати звук "ф" (і не кидайте докір що я пишу букви, коню ясно, що я маю на увазі звуки фонем, які ці букви являть), але правда в тому, що українцям цей звук чужий! Чув, львів'яни фекають, але цього мабуть що набрались від поляків. Якщо вірите, що звук для руської мови питомий, запрошую вас на Слобожанщину, Чернігівщину, Одесчину, Волинь, та всюди, послухайте, попросіть дітей в далеких селах вимовити слова "Фрукт", "Фрустація", от скажите мені потому який звук там почули.
Conyou e do dõpui. Iz <"в", "ф"> e ne yésno, cyto za zuõcui za tuim sõty. Iz "в" e ne yésno, ci to e [w], abo [v], abo [ʋ], abo [ⱱ], abo [β], abo [β̞]. I iz "ф" e ne yésno, ci to e [f], abo [ɸ], abo [ɸ̞], abo [ʍ].
1) дав "п" перед "р" замість "ф", як у "пранці" <= "Франція"; "Пріська" <= Εὐφροσύνη.
2) давніше [i] дало сьогочасне [ɪ];
3) звука "з" у фризькій мові немає, тож зоставив "с".
Творено як аналогія до історико-фонетичної адаптації давніх запозичених форм з *f → /b/ за зразком таких запозичених форм у давнину як: чес. birmovat ← лат. firmare, слн. brižinski ← Freising, д.-ляд. bryż, briz (ЕСУМ І, 255: брижа, 256: бриз), та т.зв. "шепелявої" рефлексації *s, типової для багатьох германських говірок і мов у цілому (а також романських), тут у дзвінкім варіанті в /ʒ/ на слов'янськім тлі, передане графіко-фонетично через <-gy> в моїм правописі, або, як варіант, без відбиття "шепелявого" рефлекса з /z/, та з морфологічним оформленням кінця слова парадигматичним суфіксом (закінченням) <-y> (*<-ь>) за зразком інших д.-рус. етнонімів (та топонімів, пов'язаних з етнонімами): rous-y, dwn-y, soum-y, grouz-y, ceud-y, ues-y (← *vepsi, vepsä), zymoud-y, serb-y, та суфіксом -in (← *-in-o-s) як показника окремого представника етноніма, за зразком: rous-in, phrẽz-in, litü-in, mordü-in, ẽglén-in, serb-in, xorõtan-in тощо.
Поставлю +
Любо уникати це невкраїнське "ф".
<ф> є лише літера. Не висловлюйте тверджень, які Вас можуть ставити в смішне положення. Писані (!) форми <фіст>, <фатати>, <фуґа>, <фук>, <фалити>, <фіщ>, <фоя> же суть питоми слова, й тим не менш писани з <ф>.
Це тому, що вкраїнська "ф" вимовляється майже як "хв" або й чисто як "хв", тому й кажуть "фіст" та ин. Я про російську вимову цеї букви, коли губи зімкнені, зуби торкаються, і фекаєш мов индикуватий чванько, такого звуку вкраїнська мова до недавніх давен не знала, прийшов він в Україну геть недавно. А в селах й досі його не можуть "правильно" вимовити.
Глядіть хоч назви на взір "Хранція", коли те чуже "ф" вимовити не могли, і казали "Хвранція", а згодом "в" опустили.
"коли губи зімкнені, зуби торкаються" – не дуже розумію, що маєте на увазі. Певно, звук [f]. Але маєте розуміти, що літера точно не може передати точний звук. Я вже писав ем про звук [ɸ̞], який вважаю питомим для руської мови. Коли зважити, що літера <ф> не дає знати, котрий саме звук є за єю, [f] або [ɸ̞], чи й [ʍ], то з того випливає, що саме написання з <ф> не дає судити, чи є там питомий звук, або чуджий.
Вам може безмежно логічним здаватися, що звуку "в" має відповідати звук "ф" (і не кидайте докір що я пишу букви, коню ясно, що я маю на увазі звуки фонем, які ці букви являть), але правда в тому, що українцям цей звук чужий! Чув, львів'яни фекають, але цього мабуть що набрались від поляків. Якщо вірите, що звук для руської мови питомий, запрошую вас на Слобожанщину, Чернігівщину, Одесчину, Волинь, та всюди, послухайте, попросіть дітей в далеких селах вимовити слова "Фрукт", "Фрустація", от скажите мені потому який звук там почули.
Conyou e do dõpui. Iz <"в", "ф"> e ne yésno, cyto za zuõcui za tuim sõty. Iz "в" e ne yésno, ci to e [w], abo [v], abo [ʋ], abo [ⱱ], abo [β], abo [β̞]. I iz "ф" e ne yésno, ci to e [f], abo [ɸ], abo [ɸ̞], abo [ʍ].
Усе Ви розумієте.
Ни. И показав їм чому.