<теґʼя?>

‹ẽ› відповїдає в кирилицї чинного правопису ‹я› після ‹б, д, л, м, н, п, р, с, т, в, з› та ‹а› після ‹ч, ж, ш›, а по говірках (а також у стандартї) може відповїдати й ‹и›, ‹і›, ‹е›, ‹ьи›, коли все те походить од прасловянського *EN.

‹g› никда не значить звук [g], а лише [ɣ̞] (рїдше ще може бути [w]), а в "мякім" варйантї [ʒ] та [ʑ].

‹gy› значить [ʒ].

Таким чином, ‹tẽgya› відповїдає стандартному правопису ‹тяжа›, але по говорїх може бути й ‹тьижа›, ‹тєжа›.

і навіщо ви це так ускладнюєте? навіщо жертвувати зрозумілістю тексту для гіпотетичної інклюзивности з говорами?

Бо залучливість письма важлива.

Та я не зовсім говорю про залученість письма, — хоч і виглядає, що про нього, — я скоріше про його неочевидність.
Ми знаємо, що існує приблизна транслітерація латини кирилецею: «t» це наше «т», «e» з хвилькою це щось схоже на «е» — я уявляю його із завиванням, — їхнє «g» це наше або «г» або «ґ», ігрик це або «й» або «и», ну і «а» це «а».
Тепер запитання: на біса писати «я» як «е» з хвилькою і «ж» через сполуку літери «ґ» із «й»?

<я скоріше про його неочевидність.
їхнє «g» це наше або «г» або «ґ», ігрик це або «й» або «и», ну і «а» це «а».>

Звукове значеннє литери ‹g› по мовах Європи:

нїмецька — [g], але після ‹i› може бути [ç, ɕ] чи [k], а по говорїх може бути й [j];
низозімська — [ɣ, χ, x], [g] дуже рїдко й лише в найновїше черпанах словах, в деяцїх говорїх (на пр., у Брюгах) може бути й [ɦ];
дінська — /g/ = [k ~ g̊], але по "твердїх" голоснїх [w] (у старшого люду мимо вострова Fynn може бути й [ɣ, ɣ̞, ɣˠ], а по "мягцїх" голоснїх [j], а ще може бути [∅] чи [ˀ];
швідська — /g/ перед "тверди" голосни, але /ʝ, j/ перед "мягки" голосни та на кінцї слів по /r/, а ще може бути [ɕ];
ислядська — /g/ = [k], /ɣ/, /j ~ ʝ/;
фарірська — /g/ = [k, g], /w/, /j/, /d͡ʒ/ = [d͡ʒ, t͡ʃ];
итальська — /g/, але перед ‹e, i› /d͡ʒ/, але в сполуках ‹gl›, ‹gn› /ʎ/, /ɲ/;
пранецька — /g/, але перед ‹e, i, y› /ʒ/, а в сполуцї ‹gn› /ɲ/;
португальська — /g/, але перед ‹e, i› /ʒ/;
гишпанська — /g/, між голоснома /ɣ/, перед ‹e, i› /x/;
каталанська — /g/, між голоснома /ɣ/, перед ‹e, i› /ʒ/ чи /d͡ʒ/, після ‹i› на кінцї слова /ʒ/ чи /d͡ʒ/ = [d͡ʒ ~ t͡ʃ];

звукове значеннє литери ‹y› по мовах Європи (вибїрано):

норвізька та швідська — /y, yː, i͡β̞, i͡ʷ/;
дінська — /ʏ, ʏː, y, yː, ɶ, ɶː, œ, œː/;
нїмецька — /y ~ ʏ, yː/, /j/;
гишпанська — /j ~ ʝ ~ ɟ͡ʝ/, в деяцїх різновидїх и /ʒ/ чи /ʃ/ (Аргентина);
каталанська — /ʲ/ в сполуцї ‹ny› — ‹ɲ›;
угорська — [ʲ];

звукове значеннє письмене ‹a› по мовах Європи (вибїрано):
угорська — /ɒ/;
дінська — /ɑ/, /ɑː/, /a/ = [æ, æː], /aˀ/ = [æˀ];
ягельська — /ɑː/, /æ/, /æː/, /ɔ/, /ɛ͡ɪ/, /ə/, /ɪ/, в сполуцї ‹are› /ɛ͡/;
ни в кельтськах мовах не вднозначно /a/.
Ото й уся вднозначність. Се все вчить чи свїдчить о тім, оже жадни "вчивидности" не'ма, а письмо латиницею в кожнї мовї є довжно бути вичи ("to learn") вкремо.

____
Забув їм замїтити, замїсть ‹ẽ› вже довше пишу ‹ea›.
Вовна над ‹e›, звана тильда (tilde), походить од скоропису ‹N› чи ‹n› над ‹Ee›, й повязана є з походженнєм од прасловянськойи сполуки *EN. На ‹ea› мїнив їм глядячи (частошно) на грецьке ‹α› на письмї, що такоже походить од *əN, а частошно й на розвиток у руській мовї самій (у тім, є яти на гадцї, вже ‹ea (ẽ)› не скрізь = [ja, ʲa] в руській мовї).
___

Ту є радше мовити не в ( = *о) вчивидности, а в ( = *о) словісности ("logic"):
приголосни /t͡ʃ/, /ʒ/, /ʃ/, /d͡ʒ/ суть звяжмінно ("phonologically") "мягки", рівно ги приголосни: /lʲ ~ ʎ/, /nʲ ~ ɲ/, /rʲ/ перед голосном, усї виникши наслїдком т.зв. "йотування" (ягельською точнїшше: "yod-coallescence"). На пр., ‹ронити› : ‹роню› — /roˈnɪtɪ/ : /roˈɲʊ/ — /n : ɲ/ — ‹roniti› : ‹ronyõ›, де ‹y› служить передачї "мягчіння": ‹n+y› + голосен дасть /ɲ/, и, відповїдно, ‹судити› : ‹суджу› — /sʊˈdɪtɪ/ : /sʊˈd͡ʒʊ/ — /d : d͡ʒ/ — ‹sõditi› : ‹sõdyõ›, де ‹d+y› + голосен дасть /d͡ʒ/. Рівно й ‹s+y› + голосен дасть /ʃ/: ‹просити : прошу› — /proˈsɪtɪ : ˈproʃʊ ~ proˈʃʊ/ = ‹prositi : prosiõ›, ‹t+y› + голосен дасть ‹t͡ʃ›: ‹крутити : кручу› — /krʊˈtɪtɪ : krʊˈt͡ʃʊ/ = ‹crõtiti : crõtiõ› та ‹круча› — /ˈkrʊt͡ʃa/ = ‹crõtya›. Й таеим же чином ‹тяжа› — /ˈtʲaʒa/ = ‹teagya› з ‹t+y› + голосен = /ʒ/, де ‹g› = /ɣ̞/, а + ‹y / i› дасть /ʒ/.

навіщо ви так ускладнюєте українську?