Уже тривалий час існують розбіжності в поглядах щодо доречності використання латинки.
Отже, просте запитання, добродії учасники: чи спричиняє для вас латинка, зокрема добродія Єлисія, відчутні незручності, зокрема щодо хуткості читання та/або розуміння?
Добродію Єлисію, я просто хочу з’ясувати, чи один я маю такі погляди, які висловлюю
відчутні незручності, зокрема щодо хуткості читання та/або розуміння?
Osobisto Ui dosta dobré ròzouméiete cyto pisiõ latiniçeiõ. To ceomou tœulyco galasou?
відчутні незручності, зокрема щодо хуткості читання та/або розуміння?
Osobisto Ui dosta dobré ròzouméiete cyto pisiõ latiniçeiõ. To ceomou tœulyco galasou?
Це стисло моя думка. Я ж хочу почути думку інших. Радий буду бачити відгуки, запитання, зауваження й доповнення.
Мені спричиняє душевні страждання неможливість прочитати те, що пише безумовно розумна людина. Але якщо він так хоче, це його особиста справа. Нехай краще пише незрозуміло, ніж не пише взагалі. Може коли-небудь навчимо мовотвірну модель і розшифруємо.
Мені здається тут неможливо змусити Єлесія перейти на кирилицю ззовні. У нього всередині є переконання, чому латиниця краща. Я вважаю, що не сила буде вирішити питання без компромісу. Тож питання до Поруша: чому ви вважаєте ваше письмо кращим? чому ви вважаєте, що воно ліпше для вкраїнської?
Уже тривалий час існують розбіжності в поглядах щодо доречності використання латинки.
Отже, просте запитання, добродії учасники: чи спричиняє для вас латинка, зокрема добродія Єлисія, відчутні незручності, зокрема щодо хуткості читання та/або розуміння?
Так, однозначно так
І не тому що це латиниця, а тому що це ЙОГО латиниця
Я бачив багато варіянтів латинки в мовних спільнотах, але вони всі мають одну проблему: передають те, що не треба передавати для пересічного мовця.Не всі мають бути фахівцями в мовознавстві.Для людей не треба передавати етимологію, “різну вимову”, “правдиву вимову”(неначе ніхто не чув, як слова, навіть написані кирилицею, люди все одно легко підлаштовували під себе), тощо.
Jakby kožne rečennja bulo napysano prostoju latynkoju, to navrjadcy buly by problemy( це не найкращий варіянт, але як приклад)
Добродії Євгене, Максе й Іване, спасибі величезне за ваші відповіді!
“…чому ви вважаєте ваше письмо кращим? чому ви вважаєте, що воно ліпше для вкраїнської?”
Добродій Єлисій казав, що його письмо покликане передати всі можливі вимови, не розуміючи (хоча я й доводив), що це: 1) неможливо і: 2) непотрібно, бо письмо літературної мови передає звучини (фонеми) літературної вимови, а інше – зайве.
Дивна (хоча, з іншого боку, пояснима) річ: добродій Єлисій, розуміючи чудово величезні таємниці Мови, не розуміє, що таке письмо занадто складне, щоб бути повсякденним, і що не кожен хоче й може бути мовознавцем, мати необхідні знання для його використання
Закликаю долучатися всіх до опитування.
Добродію Єлисію, начхавши на мене, не хочете часом звернути увагу на перші дані опитування, щось відповісти?
Добродії Євгене, Максе й Іване, спасибі величезне за ваші відповіді!
“…чому ви вважаєте ваше письмо кращим? чому ви вважаєте, що воно ліпше для вкраїнської?”
Добродій Єлисій казав, що його письмо покликане передати всі можливі вимови, не розуміючи (хоча я й доводив), що це: 1) неможливо і: 2) непотрібно, бо письмо літературної мови передає звучини (фонеми) літературної вимови, а інше – зайве.
Дивна (хоча, з іншого боку, пояснима) річ: добродій Єлисій, розуміючи чудово величезні таємниці Мови, не розуміє, що таке письмо занадто складне, щоб бути повсякденним, і що не кожен хоче й може бути мовознавцем, мати необхідні знання для його використанняЗакликаю долучатися всіх до опитування.
Добродію Єлисію, начхавши на мене, не хочете часом звернути увагу на перші дані опитування, щось відповісти?
Дякую, Романе, за ваше пояснення, та мені потрібне Єлисієве. Зрештою треба обидва боки почути.
Саме так.
Точніше, бік один.
Не ми проти добродія Єлисія, а ми всі з ним разом проти спільної перешкоди — складності/неможливості розуміння його латинки.
Добродію Єлисію, я дуже честую Вас, зокрема як науковця, і саме тому закликаю Вас писати кирилицею, щоб Ваші цінні думки були щонайдоступніші.
Будь ласка, дайте відповідь на наші думки
Уже тривалий час існують розбіжності в поглядах щодо доречності використання латинки.
Отже, просте запитання, добродії учасники: чи спричиняє для вас латинка, зокрема добродія Єлисія, відчутні незручності, зокрема щодо хуткості читання та/або розуміння?
Добродію Єлисію, я просто хочу з’ясувати, чи один я маю такі погляди, які висловлюю
Щодо опитування: коли відповідь коротка й без пояснень, то непогано розумію, коли з ними, то гірше, але не через саму латинку, а поєднання її з синтаксисом Поруша, тим, як він добирає слова. Він сам висловлював погляди не тільки про фонологію, а й про лексику, про те, що наша мова має бути стисла. Тому.
“ Щодо опитування: коли відповідь коротка й без пояснень, то непогано розумію”
Дозвольте спитати, чи складніше це порівняно з кирилицею?
І, якщо так, наскільки?
“ Щодо опитування: коли відповідь коротка й без пояснень, то непогано розумію”
Дозвольте спитати, чи складніше це порівняно з кирилицею?
І, якщо так, наскільки?
Трішечки складніше.
“ Щодо опитування: коли відповідь коротка й без пояснень, то непогано розумію”
Дозвольте спитати, чи складніше це порівняно з кирилицею?
І, якщо так, наскільки?Трішечки складніше.
Спасибі
“ Щодо опитування: коли відповідь коротка й без пояснень, то непогано розумію”
Дозвольте спитати, чи складніше це порівняно з кирилицею?
І, якщо так, наскільки?Трішечки складніше.
Спасибі
Прошу)
Грубо, латинка та кирилиця се суть лише умовні одмінності: що тут А, що там A - однаково грецького поля ягідки. Не виджу смислу се обмивати. Я ось взагалі мрію про здебільш фономорфемну писемність (доречі, може чули про Іткуїль?) і віднаходжу тільки сей перехід привносимим переконливу користь.
Ми маємо, як на мене, начасніші справи у питанні з нашим правописом, а мінити його слід тіко у напрям лагоди з морфологією
Грубо, латинка та кирилиця се суть лише умовні одмінності: що тут А, що там A - однаково грецького поля ягідки. Не виджу смислу се обмивати. Я ось взагалі мрію про здебільш фономорфемну писемність (доречі, може чули про Іткуїль?) і віднаходжу тільки сей перехід привносимим переконливу користь.
Ми маємо, як на мене, начасніші справи у питанні з нашим правописом, а мінити його слід тіко у напрям лагоди з морфологією
Пан Поруш не для того хоче змінити абетку
Пан Поруш не для того хоче змінити абетку
Госпець має свою самоціль, вітаю
Пан Поруш не для того хоче змінити абетку
Госпець має свою самоціль, вітаю
Гммм… “Поруш”, “Госпець”… Про що ви взагалі?
Грубо, латинка та кирилиця се суть лише умовні одмінності: що тут А, що там A - однаково грецького поля ягідки. Не виджу смислу се обмивати. Я ось взагалі мрію про здебільш фономорфемну писемність (доречі, може чули про Іткуїль?) і віднаходжу тільки сей перехід привносимим переконливу користь.
Ми маємо, як на мене, начасніші справи у питанні з нашим правописом, а мінити його слід тіко у напрям лагоди з морфологією
По-перше, хотілося б дізнатися Вашу думку про саме цю латинку добродія Єлисія саме тут. Чи спричиняє незручності сприйняття? Поділіться, будь ласка.
По-друге, власне, опитування саме про це: справа, по суті, не виключно в латинці, бо якби добродій Єлисій писав щось подібне кирилицею, походженнєво(етимологічно)-всеохопницьким способом, було б ненабагато краще (умовно “мухьінъіі” - “мушиний”).
Як уже сказав добродій Іван Росоха, річ у тому, ЯКА це латинка: самостійно вигадана, з багатьма знаками додаткової латинки, з розірзниками (діакритикою), незвуківничо (нефонетично) (власне, нефонемно – незвучинно), тобто далеко від того, як вимовляється, з походженнєвою (етимологічною) засадою (принципом). Бо щонайменше деякій кількості користувачів сприймати її відчутно тяжче, ніж кирилицю, припускаю, що для деяких новачків (у мовознавстві) й неможливо
Стрібую відповїсти на питання ту. Напишу ту кирилицею, але пак и гинде кирилицею писати НЕ буду.
Моя правопись є складнїша (та не така складна!). Та моя мета й не є перед усїм проста правопись, а перед усїм вїрна в оглядї ґу звяко- та тварослівйу.
Латиниця моєйи правописи та кирилиця (ни давня ни паче чинна) не суть рівнозначни. Латиниця є рівнозначна кирилицї хиба́ така, яка є переписьменуваннє (transliteration), ге в прикладї від одного користача ту (виджьте више). Та моя правопись латиницею НЕ Є переписьменуваннє — будь так, то й потреби в латиницї би не було.
Що люд не хоче складностий, то так, та люд узагалї би лише спав, їв, срав, а вкрайинцім ище вятською є легше мовити, ну, чи суржиком. Отже той ясунок из “простотою” є ту мало платен.
Вїрно кмїчено ту више, що трудність читати ня становить не лише сама моя правопись латиницею, а ще й словолад та слівня.
Коли йде ґу звягослівйу, моя мета є відгибати на письмї НЕ чинне звягослівйе, засноване лише на наймолодших нарїччях, посталих уже під добу московськойи кормиги, а відтогди де далї дужче вплинутих вятською мовою — вплинутих єю на тілько, що коли в первісних, прямо тяглих ку давньоруським нарїччям, північних (“київсько-полїських”) та південно-західних (широко: “галицьких” — не в узькій тямї слова!) и є сила черпаних слів, они заховують, хай різною мїрою, та первісне звягослівйє, оли наймолодші нарїччя в основї т.зв. “лїтературного стандарта” суть свойим звягослівйєм, грубо кажучи, вятські. Отже, моя правопись латиницею не йно не слїдує чинному “літературному стандарту”, а є вмисно спрямована проти’го.
Чинний стандарт разом из його письмом кирилицею підпирає вїту дуже пізднього постання руськойи мови, мїстячи ю в кінець XVII — початок XVIII столїття, та вїту во дочірньости йи від “одини спільни давньоруськойи праматере трий дочірньих мов: украйинськойи/руськойи, бїлоруськойи та росийськойи/вятськойи” — вїти, що ї перечать найновїша дана з вїджжі (history; *voydyos → *‹вѣжь (*вѣджь) “ἵστωρ” → *‹вѣжьꙗ (*вѣджьꙗ)› = védyïa/вїджжявїджия — ж.р., за зразком ‹браттябратия›; первісне значеннє: *“то, що знано й вїсто/вїдомо є з постережень/посторог; що тягне ґу дїяльности “вїджа=гистора — ϊστωρ — людини, яка спостерїгає за дїями, та знаменає йих” → ‹вїджжя~вїджия/védyïa: “дїяльність и знавство, повязани з тим”) розвитку руського звякослоівйа, що руську мову відносять до ще дописемни доби. Тож мета моєйи правописи є відродженнє вїрного стану руськойи мови в оглядї ґу звягослівйу — вїрного не значить “первісного” в тямї найранїшого щабля, але в тямї заховання тих вислїдів/відпрядів (results) розвитку звячмен НИНЇ, що прямо тягнуть из праруських нарїчь.
Значить що моєю правописсю відрїкаю в правї носїїм изгаданих молодих, південно-східних, нарїчь мовити йими? Ни, не значить. Значить хиба́ найбільше що йих я виджу (“сприймаю, вважаю”) ге мнїй принадни (“менш престижні”) = мнїй питомо руські, але й йим є своє мїсто серед нарїчь руськойи мови. На впаки, то є чинний стандарт и чинне письмо кирилицею що вилучає та крайнить (маргіналізує) усі прочі різновиди руськойи мови. Тут є треба внести поясненнє. Мова є не во нарїчни різновиди в слівнї. Луком инде писа щось на шиб, “за потреби відгибати (“передати, відбити”) питимости (“особливості”) йини говірки (“of A=some=any dialect”), напр., у вмїтецькї дїлї, то́ може бути досягнуто ладивши чинне письмо кирилицею під дану говірку. Я так розумїю що він мисли (“мав на увазі”) то, ге, восточ (“for instance, наприклад”), “жаба” писати ге ‹жєба› чи “десять” ге ‹десеть› чи “мясо” ге ‹мньисо› чи “день” ге ‹динь› чи “головї” ге ‹гулувї› чи “колода” ге ‹ковода›, “інший” ге ‹єнчий› чи ‹гинший›, а що, за його словами, є “спільний та загальний стандарт мови, який усі розумїють и йим пишуть”. Утім, така постань (“позиція, точка зору, standpoint” — Желехівський II, 718: ‹поста́нь› “Stellung, Standpunkt”) ставить різновиди вимови в за́мет (“обйект”) яки бавки, мїстни дивотинки.
Та хай би нинїшня вимова, поширена школою, звана “стандартом”, и була далї стандартна та принадна (хоча я того не приймаю), письмо чи правопись є довжна залучити й инши різновиди, так бо чинять у більшости крайин Єврупи та без Єврупу — приклади’м уже писав не раз инде. Правописи мов у більшости крайин Єврупи та без Єврупу є ставлено не на різновидї вимови “більшости мовців” а на найбільшї кількости звячмен узагалї засвїдчених у данї мовї, хай та кількість є знана на вельми́ малї дїлї крайини.
Що “то що відгибає кирилиця, стане (“достатньо”) про розумїннє”, то є, та рїч є не лише в “розумїннї” — то бисмо могли ще примитивнїше писати ніж и чинною правописсю кирилицею, ба, й сполувати можемо миги — нач пак дбати на красну добірну мову?
И вїрне відгибаннє звячмен є лиш одина рїч. Друга рїч є протирїччя в самій чинній правописи кирилицею, де деяка слова є писано що найближе ґ вимовї (‹вчити : учити›, ‹тиждень: тижня›, ‹піст : пісний›), оли гинша нї (‹шістнадцять›, чи тілько: ‹озеро›, хоча вся руська мова, без огляду на нарїчни питомости, вимагає приставна приголосна, коли перед тим на кінцї слова є голосен). Тож украйинець нашойи доби, хованийна кирилицї, з письмотварів ‹уже : вже›, ‹вчить : учить›, ‹опак/опако : навпаки› йпр. виводить в умї що письмо відгибає вимову, а відти, коли в чинній правописи вкрайинець видить, напр., лише ‹озеро› (й жадно ‹го́зеро, во́зеро, йо́зеро› чи ‹взе́р(-) ~ гозе́р(-) ~ ‹возе́р(-)›, то виводить що їдна лише вимова в будь яцї позиції є лише з /о/ на початку. Ба, ще гірше: вкрайинці ховани на чинній правописи, не лише невїрно мовлять ‹о, у, і› в усїх позиціях, коли правописсю не є передбачено чередування з ‹в› чи ‹й›, а ще й ставлять твври з ‹в-+приголосен› замїсть ‹у+приголосен› після приголосна, або ‹у+приголосен› замїсть ‹в+приголосен› після голосна, напр.: ‹віН ВЖе›, ‹тІ І Інші› тощо.
Короче, во сім усім’ем писав уже не раз, и томить ня вже повторяти то саме. Далї буду писати латиницею.
Стрібую відповїсти на питання ту. Напишу ту кирилицею, але пак и гинде кирилицею писати НЕ буду.
Моя правопись є складнїша (та не така складна!). Та моя мета й не є перед усїм проста правопись, а перед усїм вїрна в оглядї ґу звяко- та тварослівйу.
Латиниця моєйи правописи та кирилиця (ни давня ни паче чинна) не суть рівнозначни. Латиниця є рівнозначна кирилицї хиба́ така, яка є переписьменуваннє (transliteration), ге в прикладї від одного користача ту (виджьте више). Та моя правопись латиницею НЕ Є переписьменуваннє — будь так, то й потреби в латиницї би не було.
Що люд не хоче складностий, то так, та люд узагалї би лише спав, їв, срав, а вкрайинцім ище вятською є легше мовити, ну, чи суржиком. Отже той ясунок из “простотою” є ту мало платен.
Вїрно кмїчено ту више, що трудність читати ня становить не лише сама моя правопись латиницею, а ще й словолад та слівня.
Коли йде ґу звягослівйу, моя мета є відгибати на письмї НЕ чинне звягослівйе, засноване лише на наймолодших нарїччях, посталих уже під добу московськойи кормиги, а відтогди де далї дужче вплинутих вятською мовою — вплинутих єю на тілько, що коли в первісних, прямо тяглих ку давньоруським нарїччям, північних (“київсько-полїських”) та південно-західних (широко: “галицьких” — не в узькій тямї слова!) и є сила черпаних слів, они заховують, хай різною мїрою, та первісне звягослівйє, оли наймолодші нарїччя в основї т.зв. “лїтературного стандарта” суть свойим звягослівйєм, грубо кажучи, вятські. Отже, моя правопись латиницею не йно не слїдує чинному “літературному стандарту”, а є вмисно спрямована проти’го.
Чинний стандарт разом из його письмом кирилицею підпирає вїту дуже пізднього постання руськойи мови, мїстячи ю в кінець XVII — початок XVIII столїття, та вїту во дочірньости йи від “одини спільни давньоруськойи праматере трий дочірньих мов: украйинськойи/руськойи, бїлоруськойи та росийськойи/вятськойи” — вїти, що ї перечать найновїша дана з вїджжі (history; *voydyos → *‹вѣжь (*вѣджь) “ἵστωρ” → *‹вѣжьꙗ (*вѣджьꙗ)› = védyïa/вїджжявїджия — ж.р., за зразком ‹браттябратия›; первісне значеннє: *“то, що знано й вїсто/вїдомо є з постережень/посторог; що тягне ґу дїяльности “вїджа=гистора — ϊστωρ — людини, яка спостерїгає за дїями, та знаменає йих” → ‹вїджжя~вїджия/védyïa: “дїяльність и знавство, повязани з тим”) розвитку руського звякослоівйа, що руську мову відносять до ще дописемни доби. Тож мета моєйи правописи є відродженнє вїрного стану руськойи мови в оглядї ґу звягослівйу — вїрного не значить “первісного” в тямї найранїшого щабля, але в тямї заховання тих вислїдів/відпрядів (results) розвитку звячмен НИНЇ, що прямо тягнуть из праруських нарїчь.Значить що моєю правописсю відрїкаю в правї носїїм изгаданих молодих, південно-східних, нарїчь мовити йими? Ни, не значить. Значить хиба́ найбільше що йих я виджу (“сприймаю, вважаю”) ге мнїй принадни (“менш престижні”) = мнїй питомо руські, але й йим є своє мїсто серед нарїчь руськойи мови. На впаки, то є чинний стандарт и чинне письмо кирилицею що вилучає та крайнить (маргіналізує) усі прочі різновиди руськойи мови. Тут є треба внести поясненнє. Мова є не во нарїчни різновиди в слівнї. Луком инде писа щось на шиб, “за потреби відгибати (“передати, відбити”) питимости (“особливості”) йини говірки (“of A=some=any dialect”), напр., у вмїтецькї дїлї, то́ може бути досягнуто ладивши чинне письмо кирилицею під дану говірку. Я так розумїю що він мисли (“мав на увазі”) то, ге, восточ (“for instance, наприклад”), “жаба” писати ге ‹жєба› чи “десять” ге ‹десеть› чи “мясо” ге ‹мньисо› чи “день” ге ‹динь› чи “головї” ге ‹гулувї› чи “колода” ге ‹ковода›, “інший” ге ‹єнчий› чи ‹гинший›, а що, за його словами, є “спільний та загальний стандарт мови, який усі розумїють и йим пишуть”. Утім, така постань (“позиція, точка зору, standpoint” — Желехівський II, 718: ‹поста́нь› “Stellung, Standpunkt”) ставить різновиди вимови в за́мет (“обйект”) яки бавки, мїстни дивотинки.
Та хай би нинїшня вимова, поширена школою, звана “стандартом”, и була далї стандартна та принадна (хоча я того не приймаю), письмо чи правопись є довжна залучити й инши різновиди, так бо чинять у більшости крайин Єврупи та без Єврупу — приклади’м уже писав не раз инде. Правописи мов у більшости крайин Єврупи та без Єврупу є ставлено не на різновидї вимови “більшости мовців” а на найбільшї кількости звячмен узагалї засвїдчених у данї мовї, хай та кількість є знана на вельми́ малї дїлї крайини.Що “то що відгибає кирилиця, стане (“достатньо”) про розумїннє”, то є, та рїч є не лише в “розумїннї” — то бисмо могли ще примитивнїше писати ніж и чинною правописсю кирилицею, ба, й сполувати можемо миги — нач пак дбати на красну добірну мову?
И вїрне відгибаннє звячмен є лиш одина рїч. Друга рїч є протирїччя в самій чинній правописи кирилицею, де деяка слова є писано що найближе ґ вимовї (‹вчити : учити›, ‹тиждень: тижня›, ‹піст : пісний›), оли гинша нї (‹шістнадцять›, чи тілько: ‹озеро›, хоча вся руська мова, без огляду на нарїчни питомости, вимагає приставна приголосна, коли перед тим на кінцї слова є голосен). Тож украйинець нашойи доби, хованийна кирилицї, з письмотварів ‹уже : вже›, ‹вчить : учить›, ‹опак/опако : навпаки› йпр. виводить в умї що письмо відгибає вимову, а відти, коли в чинній правописи вкрайинець видить, напр., лише ‹озеро› (й жадно ‹го́зеро, во́зеро, йо́зеро› чи ‹взе́р(-) ~ гозе́р(-) ~ ‹возе́р(-)›, то виводить що їдна лише вимова в будь яцї позиції є лише з /о/ на початку. Ба, ще гірше: вкрайинці ховани на чинній правописи, не лише невїрно мовлять ‹о, у, і› в усїх позиціях, коли правописсю не є передбачено чередування з ‹в› чи ‹й›, а ще й ставлять твври з ‹в-+приголосен› замїсть ‹у+приголосен› після приголосна, або ‹у+приголосен› замїсть ‹в+приголосен› після голосна, напр.: ‹віН ВЖе›, ‹тІ І Інші› тощо.Короче, во сім усім’ем писав уже не раз, и томить ня вже повторяти то саме. Далї буду писати латиницею.
Добродію Єлисію, насамперед спасибі за Вашу відповідь.
Вона підтвердила деякі наші думки
“Моя правопись є складнїша (та не така складна!). Та моя мета й не є перед усїм проста правопись, а перед усїм вїрна в оглядї ґу звяко- та тварослівйу.”
“Що люд не хоче складностий, то так, та люд узагалї би лише спав, їв, срав, а вкрайинцім ище вятською є легше мовити, ну, чи суржиком. Отже той ясунок из “простотою” є ту мало платен.”
Пишете Ви.
Останнє нагадує мені савєцький поділ на комуністів і “фашистів”, якими називали всіх некомуністів.
Правопис “не такий складний” для тих, хто не просто має вищу мовознавчу освіту, а й додатково цікавиться Мовою.
По-Вашому ж, людина або має глибокі знання саме зі звуцтва та його минувшини, або вона “дурень”, “ледар”, “невіглас” тощо.
Але не може й не повинен кожен бути мовознавцем. Я вже казав, що для того, щоб зрозуміти все те, що заклали Ви в письмо (пом’якшення, тобто палаталізація, ікавізм(о-переголос), надкороткі(редуковані) та їх занепад, ять, ствердіння Р та губних, перехід С у Ш, носові голосні тощо), треба кілька років повноцінної вищої освіти.
Я, знову-таки, казав, що мене вже не дивує, але смішить і засмучує глибоке розуміння Вами таємниць Мови й нерозуміння того, що Ваш правопис занадто складний і незрозумілий для пересічної людини, він ніколи не буде поширений.
Якщо відсутність знань вищої мовознавчої освіти - “невігластво”, то яким словом назвати нерозуміння того, що в людинини немає часу, сил, здоров’я, загалом, можливості? І яким словом назвати вимогу від усіх бути мовознавцями?
Стрібую відповїсти на питання ту. Напишу ту кирилицею, але пак и гинде кирилицею писати НЕ буду.
Моя правопись є складнїша (та не така складна!). Та моя мета й не є перед усїм проста правопись, а перед усїм вїрна в оглядї ґу звяко- та тварослівйу.
Латиниця моєйи правописи та кирилиця (ни давня ни паче чинна) не суть рівнозначни. Латиниця є рівнозначна кирилицї хиба́ така, яка є переписьменуваннє (transliteration), ге в прикладї від одного користача ту (виджьте више). Та моя правопись латиницею НЕ Є переписьменуваннє — будь так, то й потреби в латиницї би не було.
Що люд не хоче складностий, то так, та люд узагалї би лише спав, їв, срав, а вкрайинцім ище вятською є легше мовити, ну, чи суржиком. Отже той ясунок из “простотою” є ту мало платен.
Вїрно кмїчено ту више, що трудність читати ня становить не лише сама моя правопись латиницею, а ще й словолад та слівня.
Коли йде ґу звягослівйу, моя мета є відгибати на письмї НЕ чинне звягослівйе, засноване лише на наймолодших нарїччях, посталих уже під добу московськойи кормиги, а відтогди де далї дужче вплинутих вятською мовою — вплинутих єю на тілько, що коли в первісних, прямо тяглих ку давньоруським нарїччям, північних (“київсько-полїських”) та південно-західних (широко: “галицьких” — не в узькій тямї слова!) и є сила черпаних слів, они заховують, хай різною мїрою, та первісне звягослівйє, оли наймолодші нарїччя в основї т.зв. “лїтературного стандарта” суть свойим звягослівйєм, грубо кажучи, вятські. Отже, моя правопись латиницею не йно не слїдує чинному “літературному стандарту”, а є вмисно спрямована проти’го.
Чинний стандарт разом из його письмом кирилицею підпирає вїту дуже пізднього постання руськойи мови, мїстячи ю в кінець XVII — початок XVIII столїття, та вїту во дочірньости йи від “одини спільни давньоруськойи праматере трий дочірньих мов: украйинськойи/руськойи, бїлоруськойи та росийськойи/вятськойи” — вїти, що ї перечать найновїша дана з вїджжі (history; *voydyos → *‹вѣжь (*вѣджь) “ἵστωρ” → *‹вѣжьꙗ (*вѣджьꙗ)› = védyïa/вїджжявїджия — ж.р., за зразком ‹браттябратия›; первісне значеннє: *“то, що знано й вїсто/вїдомо є з постережень/посторог; що тягне ґу дїяльности “вїджа=гистора — ϊστωρ — людини, яка спостерїгає за дїями, та знаменає йих” → ‹вїджжя~вїджия/védyïa: “дїяльність и знавство, повязани з тим”) розвитку руського звякослоівйа, що руську мову відносять до ще дописемни доби. Тож мета моєйи правописи є відродженнє вїрного стану руськойи мови в оглядї ґу звягослівйу — вїрного не значить “первісного” в тямї найранїшого щабля, але в тямї заховання тих вислїдів/відпрядів (results) розвитку звячмен НИНЇ, що прямо тягнуть из праруських нарїчь.Значить що моєю правописсю відрїкаю в правї носїїм изгаданих молодих, південно-східних, нарїчь мовити йими? Ни, не значить. Значить хиба́ найбільше що йих я виджу (“сприймаю, вважаю”) ге мнїй принадни (“менш престижні”) = мнїй питомо руські, але й йим є своє мїсто серед нарїчь руськойи мови. На впаки, то є чинний стандарт и чинне письмо кирилицею що вилучає та крайнить (маргіналізує) усі прочі різновиди руськойи мови. Тут є треба внести поясненнє. Мова є не во нарїчни різновиди в слівнї. Луком инде писа щось на шиб, “за потреби відгибати (“передати, відбити”) питимости (“особливості”) йини говірки (“of A=some=any dialect”), напр., у вмїтецькї дїлї, то́ може бути досягнуто ладивши чинне письмо кирилицею під дану говірку. Я так розумїю що він мисли (“мав на увазі”) то, ге, восточ (“for instance, наприклад”), “жаба” писати ге ‹жєба› чи “десять” ге ‹десеть› чи “мясо” ге ‹мньисо› чи “день” ге ‹динь› чи “головї” ге ‹гулувї› чи “колода” ге ‹ковода›, “інший” ге ‹єнчий› чи ‹гинший›, а що, за його словами, є “спільний та загальний стандарт мови, який усі розумїють и йим пишуть”. Утім, така постань (“позиція, точка зору, standpoint” — Желехівський II, 718: ‹поста́нь› “Stellung, Standpunkt”) ставить різновиди вимови в за́мет (“обйект”) яки бавки, мїстни дивотинки.
Та хай би нинїшня вимова, поширена школою, звана “стандартом”, и була далї стандартна та принадна (хоча я того не приймаю), письмо чи правопись є довжна залучити й инши різновиди, так бо чинять у більшости крайин Єврупи та без Єврупу — приклади’м уже писав не раз инде. Правописи мов у більшости крайин Єврупи та без Єврупу є ставлено не на різновидї вимови “більшости мовців” а на найбільшї кількости звячмен узагалї засвїдчених у данї мовї, хай та кількість є знана на вельми́ малї дїлї крайини.Що “то що відгибає кирилиця, стане (“достатньо”) про розумїннє”, то є, та рїч є не лише в “розумїннї” — то бисмо могли ще примитивнїше писати ніж и чинною правописсю кирилицею, ба, й сполувати можемо миги — нач пак дбати на красну добірну мову?
И вїрне відгибаннє звячмен є лиш одина рїч. Друга рїч є протирїччя в самій чинній правописи кирилицею, де деяка слова є писано що найближе ґ вимовї (‹вчити : учити›, ‹тиждень: тижня›, ‹піст : пісний›), оли гинша нї (‹шістнадцять›, чи тілько: ‹озеро›, хоча вся руська мова, без огляду на нарїчни питомости, вимагає приставна приголосна, коли перед тим на кінцї слова є голосен). Тож украйинець нашойи доби, хованийна кирилицї, з письмотварів ‹уже : вже›, ‹вчить : учить›, ‹опак/опако : навпаки› йпр. виводить в умї що письмо відгибає вимову, а відти, коли в чинній правописи вкрайинець видить, напр., лише ‹озеро› (й жадно ‹го́зеро, во́зеро, йо́зеро› чи ‹взе́р(-) ~ гозе́р(-) ~ ‹возе́р(-)›, то виводить що їдна лише вимова в будь яцї позиції є лише з /о/ на початку. Ба, ще гірше: вкрайинці ховани на чинній правописи, не лише невїрно мовлять ‹о, у, і› в усїх позиціях, коли правописсю не є передбачено чередування з ‹в› чи ‹й›, а ще й ставлять твври з ‹в-+приголосен› замїсть ‹у+приголосен› після приголосна, або ‹у+приголосен› замїсть ‹в+приголосен› після голосна, напр.: ‹віН ВЖе›, ‹тІ І Інші› тощо.Короче, во сім усім’ем писав уже не раз, и томить ня вже повторяти то саме. Далї буду писати латиницею.
А яка проблема неправильну передачу “йі” букви ї вирішити тим, щоб далі писати ї, а вимовляти йи, а там йі, писати і, наприклад “Киів” (не конче правильний приклад, просто для внаочнення), а нечергомість вирішити тим, що ті слова, що чергуються, чергувати, а ті що ні, забирати в них те в (як у “внутрішній”) або взагалі слово замінювати (напр. взаємо)?
По-перше, хотілося б дізнатися Вашу думку про саме цю латинку добродія Єлисія саме тут. Чи спричиняє незручності сприйняття? Поділіться, будь ласка.
Належно йменувати латинку אלישע פרוש не латинкою, а правописом (латинка насправді грає малий зміст). Щодо правопису - можливо то є ресентимент до англійського правопису, більше здогадів не маю. Та хочу все ж наголосити, що званий правопис вочевидь (для мене) не має намір бути якомога етимологічним - етимологічні та фонологічні (причому перемінені на свої) принципи змішані в довільній послідовності, а скоріш має саме щонайбільш фонологічноорієнтований норов, у спробі наблизити дві різні мови - писемну та усну.
אלישע פרוש намагається своїм правописом, мовляв, привчити українців правильній в його уяві руській вимові, посилаючись на 17-те століття. Не було би ніяких питань, але ж що сучасна літ. укр., що українська господина Є. зазіхають на так звану “рідність”. Тоді в чому російська є нерідною для українців, приймаючи те, що між умовними українською та російською протягом історії був тісний континуум?
Державна мова є не для побутового вжитку, це мова наперво для документообігу та науки, призначена саме для письма та державних посадовців. Тому не сприймаю оці езотеричні фонологічні дебрі з наративом про “рідність” за щось значиме, бо для кожного ця рідність може бути різна, як і самі українці. Хай люди в побуті говорять хоч африканською, та я певен, що щоби уникнути українського розлому “Захід-Схід” наша державна мова має мати більш піднесені риси (як от церковнослов’янська), бути поза говірками різних частин України, й не мати ніяких зазіхань на побут. А далі все складеться природньо, повірте.
По-перше, хотілося б дізнатися Вашу думку про саме цю латинку добродія Єлисія саме тут. Чи спричиняє незручності сприйняття? Поділіться, будь ласка.
Належно йменувати латинку אלישע פרוש не латинкою, а правописом (латинка насправді грає малий зміст). Щодо правопису - можливо то є ресентимент до англійського правопису, більше здогадів не маю. Та хочу все ж наголосити, що званий правопис вочевидь (для мене) не має намір бути якомога етимологічним - етимологічні та фонологічні (причому перемінені на свої) принципи змішані в довільній послідовності, а скоріш має саме щонайбільш фонологічноорієнтований норов, у спробі наблизити дві різні мови - писемну та усну.
אלישע פרוש намагається своїм правописом, мовляв, привчити українців правильній в його уяві руській вимові, посилаючись на 17-те століття. Не було би ніяких питань, але ж що сучасна літ. укр., що українська господина Є. зазіхають на так звану “рідність”. Тоді в чому російська є нерідною для українців, приймаючи те, що між умовними українською та російською протягом історії був тісний континуум?
Державна мова є не для побутового вжитку, це мова наперво для документообігу та науки, призначена саме для письма та державних посадовців. Тому не сприймаю оці езотеричні фонологічні дебрі з наративом про “рідність” за щось значиме, бо для кожного ця рідність може бути різна, як і самі українці. Хай люди в побуті говорять хоч африканською, та я певен, що щоби уникнути українського розлому “Захід-Схід” наша державна мова має мати більш піднесені риси (як от церковнослов’янська), бути поза говірками різних частин України, й не мати ніяких зазіхань на побут. А далі все складеться природньо, повірте.
А наскільки легко Вам читати його правопис?